A A A K K K
для людей з порушеннями зору
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
"ВІННИЦЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ЛІЦЕЙ №1
ІМЕНІ М.І. ПИРОГОВА"
Знання мов - це пізнання світу!

ОБЛАСНИЙ КОНКУРС "МАМА ГЕРОЯ"

Дата: 08.06.2022 15:14
Кількість переглядів: 129

Нагородження переможців обласного конкурсу «Мама Героя».
ІІ місце: Зелінська Анастасія (керівник Костюк Л.Й.). Герой: Добриднюк Олександр Сергійович (військовий).
ІІ місце: Гуменюк Влада (керівник Сокур Л.П.).
Герой: Белінський Валентин Віталійович (волонтер), мати - Белінська Валентина Олександрівна.
Великий біль від втрати Героїв України!
Шана та уклін матерям за виховання справжніх синів та патріотів Батьківщини!
Герої не вмирають, а залишаються в наших серцях...

♦♦♦

Супровідний лист

Про автора:

Гуменюк Владислава Віталіївна

09.09.2004 р.

с. Гавришівка пров. Незалежності, 9

+380974981878

КЗ «Вінницький гуманітарний ліцей № 1 імені М.І. Пирогова»

11-Г клас

Вчитель — Сокур Лідія Петрівна

Про героїв твору:

Белінський Валентин Віталійович — волонтер, водій-санітар 59-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, загинув на Сході

Мати — Белінська Галина Олександрівна, шкільна бібліотекарка, вийшла на заслужений відпочинок

Мама Героя

Мама… Мабуть, у кожного це слово викликає незабутні спогади. Спочатку її ніжні руки, які обіймають у ту хвилину, коли ти цього найбільше потребуєш. Потім ніжні вуста, які цілують щоку перед сном. Чарівний голос, яким заколисують. Хоча хлопці , на відміну від дівчат, можуть не зізнатися, але ці моменти є найдорожчими і в їхньому житті.

Саме такою була для Белінського Валентина і його мати. Щаслива звістка про народження синочка прийшла 20 серпня 1965 року. Батько був медичним працівником, а мама все життя пропрацювала шкільним бібліотекарем. Мені пощастило застати Галину Олександрівну за роботою. Памятаю, як навіть деякі уроки проходили в бібліотеці. Для мене це місце віяло спокоєм і теплотою. Саме вона, як берегиня цієї атмосфери, закарбувалася в моїй пам’яті. Валентин закінчив СЗОШ №1 м. Вінниці. У 1984 році був призваний на строкову службу до лав Армії. З 1986 року навчався у Вінницькому політехнічному інституті. У 1990-х роках створив власний бізнес.

З перших днів самостійного, дорослого життя був турботливим сім’янином. Мав старшу дочку Олечку, зятя Ігоря та онука Владислава, сина Віталія. Дружину Оксану та молодшу доньку Анечку. Сестру Ірину з чоловіком Віктором та племінником Андрієм. Велику родину…

Мати виростила сина  мужнім, чуйним, справедливим. З дитинства вона намагалася виплекати у ньому найкращі якості. І, напевно, змогла, адже її син не залишився осторонь , коли в його країну прийшла війна. Звичайно, як і для кожної матері відпустити сина з рідного дому в полум’я небезпеки це те ще випробування. Але як же можна було втримати, коли вже такий дорослий син не звик ховатися за спинами інших, а йти й допомагати. Невже не так вчила його мама?

 Під час подій на Майдані одним з перших став до лав захисників незалежності України. Був відомим волонтеромзаймався волонтерством від самого початку військових дій на Донбасі. З 2014 по 2017 рік здійснив більше сотні поїздок в зону бойових дій. З початку 2018 року поступив на службу за контрактом солдатом, водієм-санітаром 59-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Відзначений численними нагородами та подяками за волонтерську діяльність від громадських та релігійних організацій. Багато часу й сил віддав волонтерській справі, доставляючи гуманітарні вантажі в найнебезпечніші регіони на Сході України. Добрий син, турботливий батько та брат. Вірний друг для своїх побратимів, завжди вмів підтримати та втішити, розрадити та пожартувати.

10 вересня 2018 року страшна біда постукала в материні вікна: скрикнула підбитою чайкоюзагинув на Сході її син. Для Галини Олександрівни було важко втримати біль у серці, з якого вирвали частинку, де оселилася любов із народження найріднішого . Складно навіть уявити, через що проходять мами тих героїв, які поклали своє життя задля майбутнього своїх родин, своєї країни. Думаю, якщо б вони змогли звернутися до своїх неньок, слова були б наступними: «Вибач, рідненька, що одягнув тебе в чорну хустину». Але Оноре де Бальзак писав: «Серце матері – це безодня, у глибині якої завжди знайдеться прощення». І мама нічого не зможе сказати синові, а звинувачуватиме себе, що не вберегла, не догледіла. Ім’я Валентина завжди житиме у наших серцях і в пам’яті всіх, хто його знав.

У день прощання(12.09.2018р.) весь колектив навчального закладу сумував за героєм: у шкільному музеї бойової слави з портрета дивилися в душу кожного лагідні очі мужнього бійця Валентина Белінського, сплакували дві свічечки, догоряли гарячим осіннім вогнем на вишитому рушнику чорнобривці… У почесній варті стояли учні… Такі вони дорослі стали враз…

А на Майдані Небесної Сотні вдячна Вінниця прощалася зі своїм сином, захисником миру і спокою у нашому і в багатьох інших містах України—Белінським Валентином Віталійовичем.

Сонце зігрівало йому дорогу у вічний спокій. Блакитне небо схилялося до ніг Матері, у колі родини стояли його діти. А серед них, як дві краплі, схожий на батька — син.

Коли на Алеї Слави опускали труну героя в рідну землю, звучали прощальні салюти, у навчальному закладі дзвенів довгий прощальний дзвінок… У хвилині мовчання застигли учні.

Вічна пам’ять Валентину Віталійовичу! Вічна Слава героям!

Слава Україні, яка має таких дітей!

Роль матері завжди найважливіша. Жінка дає нове життя, а разом із цим приходить відчуття відповідальності. Завжди в серці буде жити тривога за рідну душу. Але вона відпустить , незважаючи ні на що. Такі вони, Мами Героїв.

Це есе мені хотілося б завершити фрагментами вірша авторства Олега Гриценюка, який присвячений матерям загиблих фронтовиків. Читаючи його, у душі з’являється невимовний смуток і почуття жалю до тих переживань, що випали на долю жінок, які виховали справжніх патріотів, яким не страшно навіть загинути в ім’я Вітчизни.

 

Було в жінки щастя... В те літо далеке,

 дарунок від Бога принесли лелеки –

так довго жадану єдину дитину,

мов сонечко яснеє, – крихітку-сина.

 Своє янголятко кохала, плекала,

мов квітку, ростила, всю душу вкладала...

Війна!.. враз пекельним вогнем налетіла і "градами" душі людей обпалила.

На фронті синок. Від думок та від болю поси?віла враз... але вірить у долю,

 з дороги не зводить заплакані очі – чекає синочка од ранку до ночі,

 а ночі без сну – у молитвах до Бога: "Візьми МОЮ душу... за сина живого"...

Та Бог не почув... не достукалась мати... Надіється, жде його... Звідки їй знати,

що тіло схололо у полі далекім...

вже й Богові душу віднесли лелеки...

 

♦♦♦

Мама Героя

         Війна... Здавалося б, усього п’ять букв у слові, але для кожного вони несуть свій сенс. Для когось це незрозуміле, дивне і недоречне поняття у ХХІ столітті, мовляв: "Яка війна? За що? Навіщо?", для інших - спосіб наживи на чужому горі, а для матерів воїнів, які поклали своє життя за незалежність України, - це немов розбите скло, яке осколками в’їдається у серце, залишаючи там глибокі шрами, що, мабуть, уже ніколи не загояться. Багато хто запевняє, що з часом усе пройде, але більшість навіть не усвідомлює, що серце матері неможливо вилікувати від пекельного болю, якого їй завдала війна, забравши найріднішу людину.

         Олена Петрівна, мама Олександра, яка працює у бібліотеці - храмі літератури в КЗ"Вінницький гуманітарний ліцей №1 імені М.І.Пирогова", каже, що її син - не герой, він звичайний, такий як усі, але, погодьтеся, не кожен наважиться піти на війну, знаючи, що може й не повернутися. Для кожного українця Олександр - зразок мужності, відваги і самопожертви заради майбутнього нашої країни.

         Добриднюк Олександр  Сергійович народився 8 січня 1989 року у м. Вінниці в сім’ї, де найбільше цінуються перо і слово: вчителя і бібліотекарки. Навчався у Вінницькому фізико-математичному ліцеї №17, після школи закінчив Вінницький транспортний коледж та Харківську академію залізничного транспорту. Працював на залізниці старшим бригади, 15 років віддав цій справі. За словами друзів та рідних, Сашко був відповідальним, прямолінійним і справедливим. Якщо траплялися якісь ситуації, то Саша найперший, швидше звуку і світла, ставав на захист інших.

         Олена Петрівна розповідає, що її син завжди поважав друзів, любив компанію і був її душею.

         "Із ним було дуже просто, йому можна було все розказати. Практично для кожного він був хорошим другом, для когось навіть найкращим другом. Я 8 років у Києві, і першим, до кого я дзвонив, - це був Саша. І вже він мені розповідав, хто де є, і тоді ми всією компанією зустрічалися. З ним, якщо підеш на природу і чогось не вмієш, ти або навчишся, або знаєш, що є Саньок, ти його попросиш, він завжди допоможе: і намет встановить, і вогнище розпалить, і їжу знайде", - розповідає Владислав.

         Олександр вів здоровий спосіб життя, займався дзюдо, боксом та плаванням.

         "Він був найсміливіший і найсильніший з нас усіх, хоча був найменший. 40 разів на турніку підтягувався, ніхто не міг його рекорд побити", - згадує Іван.

         "Коли ми працювали в Чорнобилі, Саша вранці вийшов, 30 разів підтягнувся. Я його питаю: "Що ти робиш?", а він мені: "Та, це так, розминка", - додає Олег.

         Окрім цього, Сашко завжди намагався зрозуміти кожного, вислухати співрозмовника, дати цінну пораду і допомогти вирішити проблеми.

Ваня розповідає: "Практично будь-яка моя дія не обходилася без нього. Чи мені треба щось відремонтувати, чи ще щось, він завжди мені допомагав. Він був як частина сім’ї. Наприклад, коли ми їздили відпочивати разом на море, я з ним проводив навіть більше часу, ніж з дружиною".

         Не дивлячись на те, що більшість часу проводив з друзями, у нашого героя з мамою і сестрою були теплі стосунки. Він не хотів, щоб його мама переймалася зайвий раз з приводу різних ситуацій у його житті, тому були й такі моменти, про які просив своїх друзів не розповідати їй. За словами Олени Петрівни, для сестри він був як старший брат, як захисник, але при цьому завжди з нею радився. А тепер його не стало... Для рідних і близьких це велика втрата, про яку кожного дня нагадують світлі спогади..

         На питання "Чому Саша вирішив піти на війну?", друзі відповідають так:

         "Тема війни в нього постійно жила в душі... Наприклад, якщо одяг, то це здебільшого були джинси і тільняшка або камуфляжна форма, військова атрибутика", - розповідає Олег.

         "Саша не міг сидіти на одному місці. Мабуть, він розумів, що хлопці там гинуть, захищають нас, а він тут бездіяльний, не може принести користі. Хоча міг не йти, у нього була бронь від роботи, однак рішення було прийняте. Він був опорою для своїх дівчат (мами і сестри - ред.), розумів, що має бути захисником для них і для всіх", - каже Владислав.

         "З 2014 року його бентежило багато питань, і декілька місяців тому він добровільно пішов на фронт", - розповідає Іван.

         Коли почалася повномасштабна війна Росії проти України, Олександр не зміг стояти осторонь і 27 лютого 2022 року пішов захищати Батьківщину. Він служив в одній з військових частин Черкаської області.

         Олег додає: "Мені здається, що навіть якби у нього була своя сім’я, вона би його не втримала, він би все одно пішов на війну, але, можливо, нам би було легше його відмовити. Насправді, таких людей як Сашко - одиниці".

         Зв’язок мами із сином дуже міцний, адже з дитинства вона плекала у ньому гідну людину. Досить важливим є виховання в сім’ї та цінності, які сповідує родина. Завдяки цим маркерам можна виховати гідного сина України. Смерть забирає тих людей, які найбільше хочуть жити. У Саші, як і у кожного з нас, було багато мрій і планів на життя, він вірив у майбутнє нашої країни і загинув за те, щоб воно було прекрасне. Олександр дійсно герой нашого часу, тому що герой - це людина, яка в вирішальний момент робить те, що потрібно в інтересах суспільства. Герої ніколи не вмирають! Вони живуть у наших серцях поки ми пам’ятаємо про їхні героїчні вчинки. Безмежна вдячність Олені Петрівні, яка виховала такого патріота, вірного до кінця своїй Батьківщині. 

         Ми неодмінно переможемо у цій кривавій війні і відбудуємо нашу країну, яка стане ще кращою. Саша віддав своє життя за те, щоб тисячі матері не проливали гіркі сльози, оплакуючи своїх дітей, яких забрала злощасна війна, за батьків, які хочуть врешті міцно обійняти своїх синів, і за вільну, нескорену Батьківщину. Слава Україні!

 

♦♦♦

 



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було підтверджено